…Творім щастя людині, щастя родині, Славу Україні!

(Творча зустріч з Дмитром Захаруком у Калуській центральній районній бібліотеці)

На зустріч до районної бібліотеки завітали друзі автора та численні поціновувачі його творчості.

Захарук Дмитро Васильович

(16.02.1940, с. Задубрівці Снятинського району Івано-Франківської обл.) – Народний депутат України першого скликання, член першої Конституційної Комісії (1994-2010 р.), громадсько-політичний діяч, педагог, журналіст, письменник.

Дмитро Васильович розповідав про навчання в Коломийському педучилищі; на філологічному факультеті Дрогобицького педінституту ім. І. Франка і факультеті журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка; у Вищій партійній школі. Потім доля привела його до учителювання в Івано-Франківській і Львівській областях; працював у газетах ,,Перемога’’ (м. Перемишляни Львівської обл.) та ,,Прикарпатська правда’’ (м. Івано-Франківськ), власним кореспондентом ТАРС-РАТАУ в Івано-Франківській обл., відповідальним секретарем Івано-Франківської обласної організації Спілки журналістів України. А далі - перевід в агрофірму ,,Прут’’ (с. Підгайчики Коломийського району). Завдячуючи авторитету голови агрофірми, народного депутата СРСР Ткачука Василя Михайловича, Дмитро Захарук заснував першу на теренах СРСР легальну демократичну газету ,,Агро’’. Цей часопис, став зародком нової періодики. В ,,Агро’’ публікувалися нечувані для того часу матеріали на тему української минувшини, культури, фольклору й етнографії, а також на тему національно-визвольних воєн українців у 20 столітті ,,Агро’’ була негласним органом обласних організацій Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка і Народного Руху України (НРУ). Газета провела величезну мобілізуючу роботу у боротьбі за незалежність України.

Дмитро Захарук – один з найактивніших політиків України часів перебудови та національного відродження, один із зачинателів створення Товариства української мови, Народного Руху України, Демократичної партії України, член ради і виконкому Івано-Франківської крайової організації НРУ, секретар Коломийської територіальної організації НРУ ,,Покуття’’.

У центрі уваги політика, дослідника, публіциста, літератора Д.В.Захарука – пропаганда національної ідеї, що виражається двома словами: «Слава Україні!», створення ефективної моделі самовідтворення української нації. Поділився гість дуже цікавими думками про цінність родинних стосунків в українських сім’ях, які викладено в його комплексній програмі «Нова українська родина». Роздуми на цю тему привели його до висновку, що ідеал родини — християнське подружжя, яке живе за Божими заповідями, за імперативом, що Бог — Всесильний, що Бог сотворив людину. Чоловік і жінка — це дві Господні руки, які творять Божу роботу, оце те, що в християнському вченні закодовано.

Присутній на зустрічі однокурсник по педагогічному училищу п. Роман Ковальчук зазначив, що Дмитро Васильович незважаючи на різні часи й обставини життя завжди був і залишається дуже відвертою, щирою і правдивою людиною.

Зі слізьми на очах слухали присутні вірш «Як сниться жито», який дуже щиро лунав з вуст автора. Цей вірш ліг в основу однойменного роману. Знаковою для автора є присвята: «Тим, хто любить Україну в собі більше, ніж себе в Україні; славним, що пожертвували славою во ім’я України, ПРИСВЯЧУЮ». Роман розповідає про життя родини, в якій чоловіки загинули на різних фронтах, а жінка – українська мати – гідно сприйняла страшний виклик долі та намагалася до кінця зберегти в своїй душі любов до Бога та України. Роман має автобіографічний характер і чимало сцен автор описав з свого власного дитинства, яке пройшло в покутському селі. Він легко читається та доступний для розуміння людям різного віку.

Євген Баран – голова обласної спілки письменників у передмові зазначив: «Хроніка продовжує тему, вдало розпочату «Вогненними стовпами» Р.Іваничука, «Солодкою Дарусею» М. Матіос, «Убиті небом» М.Дзюби, - тему згасання відкритої національно-визвольної боротьби на західноукраїнських землях і перехід її у форму внутрішнього протесту/несприйняття нової влади. Найголовніше, що цей твір, написаний професійним журналістом і політиком, не соромно читати. Це сьогодні так важливо: не зіпсувати теми, до якої особливе ставлення. Дмитро Захарук впорався із цим завданням як чесний і сумлінний робітник пера».

Запропонував автор увазі присутніх і свою останню книгу «75», яка вийшла до ювілею і пропонує вибране зі створеного в різні роки – друкованого і такого, що оприлюднюється вперше: різножанрову малу прозу, уривки з романів, поезію, публіцистику, наукові студії, критику, листи друзів і особливий розділ – гумор і сатира.

Петро Шевчук – письменник, журналіст, друг і колега автора – сказав, що творчість Дмитра Захарука була для нього великим і приємним відкриттям і залишається тільки пошкодувати, що ці роботи приходять до читача лише тепер, у час, коли серйозні книги випадають з літератури. Але, напевне, на все свій час і п. Петро вдячний долі, що вона звела його з такою неординарною щирою, відвертою та обдарованою Богом людиною, як Дмитро Васильович Захарук.

Провідний бібліотекар відділу обслуговування центральної бібліотеки Любов Боян презентувала творчий доробок Дмитра Захарука, представлений на книжковій виставці.

На завершення зустрічі автор подарував читачам Калуської центральної районної бібліотеки добірку всіх своїх виданих книг та щиро подякував за запрошення та щирі відгуки та побажання присутніх.

Дмитро Захарук

ЯК СНИТЬСЯ ЖИТО

Як сниться жито,

то будеш жити.

Якщо зелене –

то звеселене

життя те буде.

Так кажуть люди.

Як сниться жито,

то будеш жити.

Як споловіле –

то подобріле

життя те буде -

ворожать люди.

Як сниться жито,

то будеш жити.

Як повнозерне –

радість поверне

у твої груди, -

пророчать люди.

Як сниться жито,

то будеш жити.

Якщо високе –

син твій, як сокіл,

літати буде, -

впевняють люди.

Як сниться жито,

то будеш жити.

Як грає колос,

то синів голос

піснею буде, -

втішають люди.

Як сниться жито,

то будеш жити…

А мамі снилось

щоночі жито.

І не хотілось

матері жити.

Бо там, де жито,

сина убито.

Сина убито,

віч не закрито.

Віч не закрито,

тіла не змито.

Тіла не змито,

в труну не скрито.

В труну не скрито,

в землю зарито.

В землю зарито,

Хреста не збито.

Трактори, люди

стоптали груди.

Лиш блават синій

пам’ятник сину.