29 вересня виповнилося 175 років від дня народження українського драматурга, актора, театрального діяча Івана Карпенка-Карого.

            Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище – Тобілевич) народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівці (нині с. Веселівка Новомиргородського району Кіровоградської області) в родині зубожілого дрібного шляхтича Карпа Адамовича Тобілевича, управителя поміщицького маєтку.

У цій простій, од природи обдарованій родині виховалася плеяда діячів української культури – три брати, відомі під псевдонімами Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і Панас Саксаганський та їхня сестра Марія Садовська-Барілотті.

        У псевдонімі Карпенко-Карий поєдналися імена батька та улюбленого літературного персонажа драматурга – Гната Карого – героя п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».

Дитинство Івана минуло в сільському середовищі, звідки він виніс добру ознайомленість з життям, побутом, звичаями народу.

Щодо навчання, то Іван спочатку навчався у дяка, потім закінчив трикласне Бобринецьке повітове училище (1856 – 1859), займався самоосвітою.

Доля змусила Івана рано розпочати канцелярську службу. Він працював у болотистому Бобринці писарчуком у суді. З часом дослужився до секретаря міського поліційного управління.

            У 1870 р. Іван Тобілевич одружився з донькою дідича Тарковського Надією, яка народила йому семеро дітей. Проте, у 1881 році дружина Надія померла, наступного року померла і дочка Галина.

           У 1883 році в альманасі «Рада» Карпенко-Карий надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. Вступив до театральної трупи М. Старицького. Одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М. Старицького.

           У 1884 році Карпенка-Карого було заарештовано і заслано до Новочеркаська. Там він працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

          У 1886-1887 рр. опублікував п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля». У 1886 році у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого.

        У 1887 році, отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.

        У 1888 році з І. Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше – до трупи іншого брата Панаса Саксаганського. У 1890 році вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

        У 1899 році написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття. У 1900 – 1904 роках створив власну трупу, написав п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

        Постійна напружена праця, нервові переживання, шовіністичні переслідування позначаються на здоров’ї Карпенка-Карого. Кілька останніх років недуга все частіше давала про себе знати, аж поки у січні І907 р. остаточно не підірвала його сили. Не допомогла й поїздка на лікування до Берліна: оперувати хворого було «пізно». Там він і помер 15 вересня 1907 р. Тіло було перевезено в Україну й поховано за його заповітом на хуторі Надія.

Продовжуючи традиції Т. Шевченка, Іван Карпенко-Карий відіграв велику роль у боротьбі за реалізм, народність, ідейність української літератури й театрального мистецтва.

У творчому доробку автора 18 оригінальних п’єс, для яких характерними є жанрове розмаїття (психологічні драми, мелодрами, драматичні балади, сатиричні комедії, трагедії, ліричні комедії, трагікомедії, гротеск, фарс). Серед них такі як  «Хазяїн», «Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Наймичка», «Безталанна», «Розумний і дурень», «Сава Чалий», «Бурлака», «Суєта».

            Поряд з п'єсами М. Кропивницького і М. Старицького драматичні твори І. Карпенка-Карого стали основою репертуару українського реалістичного театру, що дав світові таких визначних майстрів сцени, як Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марія Садовська та інші. Театру,  що здобув широку славу не тільки на Україні, а й далеко за її межами і посів помітне місце в історії культури нашого народу.

Творчість І. Карпенка-Карого, як писав І. Франко, досі «наповнює нас почуттям подиву для його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя». Спадщина корифея театру і тепер жива й актуальна.