15:49 «У слові він знайшов свою відраду» (присвята Василю Олійнику) | |
15.03.2016 р. «У слові він знайшов свою відраду» (присвята Василю Олійнику) Це так печально - більше не прийде. Не усміхнеться вже, не привітає І руку на плече не покладе.» ( В.Олійник «Пам’яті Ярослава Дорошенка»)
Василь Васильович Олійник – поет, журналіст, громадський діяч, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України, уродженець села Сівка-Калуська. Дуже шкода, що на 69-му році життя перестало битися серце талановитого майстра слова, чудової щирої людини. Народився Василь Васильович 5 лютого 1948 року в сім’ї робітника та колгоспниці, які важко працювали. Але в хаті панувала злагода, тепло, затишок.
Вірші Василь почав писати в шкільні роки, - згадував Іван Олійник – однокласник і однофамілець. Тоді, з доброго благословення калуського поета, музиканта і вчителя Йосипа Антоновича Попадюка, з'явилися вони у районній газеті “Зоря Прикарпаття”. Іван з Василем займалися випуском шкільної стінгазети. Дуже цікавою рисою поета було його бажання і вміння слухати. Слухати розповіді , музику, природу… Ведуча вечора-пам’яті п. Любов Боян запросила присутніх в залі пригадати колишні зустрічі з Василем Олійником і переглянути відеофільм. Оксана Тебешевська – заслужений вчитель України, депутат Івано-Франківської обласної ради, письменниця, поетеса і друг Василя Олійника, розповіла про надзвичайно зворушливі поетичні твори для дітей. Василь Олійник понад 10 років очолював Долинську районну «Просвіту». Був автором збірок: «Стремено» (1981), «Гармонія площин» (1992), «Толока» (1997), «Княгиня» (2000), «Крижма» (2005), «Понад шляхами сивими» (2008), «Йордань-Вода» (2015); художньо-документального нарису «Європейський тенор з Велдіжа» (2000) про видатного, але незаслужено забутого українського співака Василя Тисяка; упорядником антологій «Лолин – столиця Франкового кохання» та «З горіха зерня». «Він відійшов несподівано і завчасно, але постав перед Богом не з порожніми руками», - казала п. Оксана. Петро Шевчук – знаний журналіст і літератор, відзначав людяність і доброту свого кращого друга – Василя Олійника. Згадував, як разом працювали в редакції. Розповідав про навчання на факультеті журналістики Львівського університету їм. І. Я. Франка, про першого поета, якого Василь полюбив раз і назавжди Володимира Сосюру та його книгу “Вибране”. З сумом згадував, як разом лежали під черемхою та мріяли, а Василь там же писав вірші. У день народження - 5 лютого його вітало багато друзів, а вже наступного дня Василя не стало. Зі слізьми на очах п. Петро сумував, що втратив дуже дорогу й близьку йому людину, з якою пов’язано багато приємних хвилин життя. Колега Василя Олійника, Калуський поет – Іван Ткачик, відзначав організаторські здібності поета. Саме Василь Васильович засновник і один з організаторів щорічного свята ліричної Франкової поезії в с. Лолині Долинського району. Голова Долинської районної «Просвіти». Поет, новеліст, учитель та пісняр, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України Ростислав Михайловський розповів про першу збірку В.Олійника – «Стремено», про членство в літературній студії «Карпатські акорди» та «Едельвейс», прочитав власний вірш-присвяту. Ким би не працював, а поезія була завжди з Василем Олійником. Вірші друкувалися в обласній та республіканській пресі, колективних збірках творчості молодих «Новоліття», «Калиновий спів», «Ранковий клич» альманасі «Вітрила». Зі слів п. Ростислава постав образ мудрого вчителя та наставника, який мав заповітну мрію - видати книгу про своє рідне село Сівку-Калуську. З гумором розповідав про друга односелець Ярослав Гнатишин. Він згадав, як Василь, на прохання матері, купив на базарі в Калуші курку й когута і в руках, притуливши до грудей, ніс у село. Ярослав побачив його в пір’ї, але щасливого – «у село треба»,- відказував Василь. Після закінчення восьмирічки Олійник навчався у професійно-технічному училищі, працював бетонником, слюсарем-вентиляційником, інженером, меблярем. У січні 1965 року доля звела його з Василем Мельником – нашим знаним фото-журналістом. Вони працювали разом на заводі, але найзворушливішими були спогади про прогулянки до лісу, про мрії та вірші друга. «Це була великої душі людина. Чуйна, щира, добра. Він дуже любив правду і справедливість. Завжди усміхнений, привітний, коректний»,- говорила Марія Котик, яка запропонувала встановити барельєф Василю Олійнику у його рідному селі на фасаді Народного дому.
| |
|
Всього коментарів: 0 | |