15.03.2016 р.

«У слові він знайшов свою відраду»

(присвята Василю Олійнику)

 «Це так скорботно - вже його не має,

Це так печально - більше не прийде.

Не усміхнеться вже, не привітає

І руку на плече не покладе.»

                          ( В.Олійник «Пам’яті Ярослава Дорошенка»)

Василь Васильович Олійник – поет, журналіст, громадський діяч, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України, уродженець села Сівка-Калуська. Дуже шкода, що на 69-му році життя перестало битися серце талановитого майстра слова, чудової щирої людини.

У Калуській центральній районній бібліотеці на вечір пам’яті «У слові він знайшов свою відраду» багато чисельно зібралися друзі, колеги і просто знайомі Василя Олійника, щоби вшанувати нашого земляка, який 40 днів тому відійшов у вічність.

Народився Василь Васильович 5 лютого 1948 року в сім’ї робітника та колгоспниці, які важко працювали. Але в хаті панувала злагода, тепло, затишок.

Вірші Василь почав писати в шкільні роки, - згадував Іван Олійник – однокласник і однофамілець. Тоді, з доброго благословення калуського поета, музиканта і вчителя Йосипа Антоновича Попадюка, з'явилися вони у районній газеті “Зоря Прикарпаття”. Іван з Василем займалися випуском шкільної стінгазети. Дуже цікавою рисою поета було його бажання і вміння слухати. Слухати розповіді , музику, природу…

Ведуча вечора-пам’яті п. Любов Боян запросила присутніх в залі пригадати колишні зустрічі з Василем Олійником і переглянути відеофільм.

Оксана Тебешевська – заслужений вчитель України, депутат Івано-Франківської обласної ради, письменниця, поетеса і друг Василя Олійника, розповіла про надзвичайно зворушливі поетичні твори для дітей. Василь Олійник понад 10 років очолював Долинську районну «Просвіту». Був автором збірок: «Стремено» (1981), «Гармонія площин» (1992), «Толока» (1997), «Княгиня» (2000), «Крижма» (2005), «Понад шляхами сивими» (2008), «Йордань-Вода» (2015); художньо-документального нарису «Європейський тенор з Велдіжа» (2000) про видатного, але незаслужено забутого українського співака Василя Тисяка; упорядником антологій «Лолин – столиця Франкового кохання» та «З горіха зерня». «Він відійшов несподівано і завчасно, але постав перед Богом не з порожніми руками», - казала п. Оксана.

Петро Шевчук – знаний журналіст і літератор, відзначав людяність і доброту свого кращого друга – Василя Олійника. Згадував, як разом працювали в редакції. Розповідав про навчання на факультеті журналістики Львівського університету їм. І. Я. Франка, про першого поета, якого Василь полюбив раз і назавжди  Володимира Сосюру та його книгу “Вибране”. З сумом згадував, як разом лежали під черемхою та мріяли, а Василь там же писав вірші. У день народження - 5 лютого його вітало багато друзів, а вже наступного дня Василя не стало. Зі слізьми на очах п. Петро сумував, що втратив дуже дорогу й близьку йому людину, з якою пов’язано багато приємних хвилин життя.

Колега Василя Олійника, Калуський поет – Іван Ткачик, відзначав організаторські здібності поета. Саме Василь Васильович засновник і один з організаторів щорічного свята ліричної Франкової поезії в с. Лолині Долинського району. Голова Долинської районної «Просвіти».

Поет, новеліст, учитель та пісняр, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України Ростислав Михайловський розповів про першу збірку В.Олійника – «Стремено», про членство в літературній студії «Карпатські акорди» та «Едельвейс», прочитав власний вірш-присвяту. Ким би не працював, а поезія була завжди з Василем Олійником. Вірші друкувалися в обласній та республіканській пресі, колективних збірках творчості молодих «Новоліття», «Калиновий спів», «Ранковий клич» альманасі «Вітрила».  Зі слів п. Ростислава  постав образ мудрого вчителя та наставника, який  мав заповітну мрію - видати книгу про своє рідне село Сівку-Калуську.

З гумором розповідав про друга односелець Ярослав Гнатишин. Він згадав, як Василь, на прохання матері,  купив на базарі в Калуші курку й когута  і в руках, притуливши до грудей, ніс у село. Ярослав побачив його в пір’ї, але щасливого – «у село треба»,- відказував Василь.

Після закінчення восьмирічки Олійник навчався у професійно-технічному училищі, працював бетонником, слюсарем-вентиляційником, інженером, меблярем. У січні 1965 року доля звела його з Василем Мельником –  нашим знаним фото-журналістом. Вони працювали разом на заводі, але найзворушливішими були спогади про прогулянки  до лісу, про мрії та вірші друга.

«Це була великої душі людина. Чуйна, щира, добра. Він дуже любив правду і справедливість. Завжди усміхнений, привітний, коректний»,- говорила Марія Котик,  яка запропонувала встановити барельєф Василю Олійнику у його рідному селі на фасаді Народного дому.

Це величезна втрата для всього Прикарпаття, для друзів, для рідних, для всіх, хто був знайомий з його творчістю і навіть хто не був. Василь Олійник, зазначила Любов Боян, залишиться в наших серцях людиною світлою готовою завжди подати руку допомоги. У церкві відбулася Служба Божа за упокій душі - 40 днів покійного Василя і на завершення всі присутні за християнським звичаєм промовили молитву.